Мені відомо, що вже є розмови між командами Зеленського та Порошенка – посол Канади

Чи готовий “Зе” до великої міжнародної політики? Чого чекати від конференції? На яких реформах доведеться концентруватися?

Про це розповів посол Канади Романом Ващуком.

– Як пройшов візит?

–Чудово! Однаково дружній тон був і з чинною владою, і з майбутнім президентом. Візит був дуже корисним для оформлення плавного переходу влади. Наша країна активно підтримує Україну, з цього приводу є консенсус наших парламентських партій. А Христя Фріланд знає гравців української політики та чудово відчуває ситуацію в Україні.

– Вона запросила Зеленського до Канади, на конференцію з питань реформ?

– Так, і гадаємо, що новообраний президент хоче поїхати, але все залежатиме від того, який політичний календар буде тут, в Україні. Попереду інавгурація. Що буде далі, після неї – це вирішувати самим українцям.

– На вашу думку, він готовий до такої серйозної події?

– Про це краще спитайте його. Але ця людина і команда здобули неймовірний політичний успіх. І зараз вони намагаються докласти свої здібності до організації нової президентської адміністрації і тієї частини порядку денного, за який відповідає президент України. Тому наші спостереження дозволяють нам дивитися з впевненістю і на конференцію, і загалом на майбутнє.

– Якщо ви так впевнені, що все добре –  навіщо тоді Фріланд прилітала?

– Особистий контакт –  найкращий спосіб нав’язати співпрацю на майбутнє. Конференція стосовно українських реформ – це для нас велика подія.Тому нам потрібно було налагодити спільне розуміння із новопризначеним президентом. А особливо це важливо для нашого міністра Христі Фріланд, бо вона воліє відчувати людей через особистий контакт, а не через папірчики чи брифінги.

– Чи стали результати виборів неочікуваними для вас, і загалом для дипломатів?

– Той, хто читав українські опитування щодо рейтингів – не дуже здивувався.

– В Україні багато хто до останнього вірив у перемогу Порошенка.

– Можливо, хтось просто переносив на Україну досвід інших держав? В більшості країн світу, якщо політик представляє владу – це дає певні плюси у виборчих процесах. А в Україні – мабуть, навпаки. Опитування свідчать, що в Україні новообраний президент зазвичай має короткий період популярності.

Можливо, причиною є неспівмірність між всенародними виборами президента і відносно обмеженими конституційними повноваженнями. Це призводить до ситуації, коли обіцянки не можуть здійснюватися, як би виборці цього бажали.

– Ви напевно слідкували також за настроями у суспільстві?

– Так, це – феномен соціального негативізму, після кожної ейфорії майже неминуче настає розчарування. А у вашому випадку є ще й додаткові шари впливу.

Перше – це недовіра українців до влади, вона є результатом і чужинецької влади, або відчуження від влади в українській історії.

Друге – це пропагандистський вплив Росії.

Третє – це методи олігархічних медіа, та й медіа взагалі. У світі всюди саме негативні новини є новинами, натомість позитив вважається “пропагандою” і нікого не цікавить.

Ці елементи наклалися один на одного і створили психологічну атмосферу, яка діє навіть якщо абстрагуватися від якихось помилок чи можливих недопрацювань влади.

Тому я не заздрю тим, хто прагне бути політиком або чимось керувати в Україні.

–73% за Зеленського створюють потенціал об’єднання. А у політичному класі ситуація інша – там є неприхована і непримирима ворожнеча. Чи є вихід?

– Мені здається, що і у політиків повинно бути вміння відчувати ситуацію, домовлятися та знаходити спільну мову. І я відчуваю, що це вміння є.

– Чи готовий до такої співпраці президент Порошенко?

– Він нам сам – на зустрічі з Христею Фріланд – сказав, що готовий.

– А чи готовий Зеленський приймати цю допомогу? Бо ворожнеча є з обох сторін.

– Наскільки я знаю, певні розмови на міжнародні теми між цими командами вже відбулися. Тому я волів би не зациклюватися на ворожнечі.

– А чи немає на Заході втоми від України, про яку так часто говорять?

– Навпаки! Ми відчуваємо пожвавлення інтересу щодо конференції у зв’язку з президентськими виборами.

– Я пам’ятаю попередні конференції щодо українських реформ – у Лондоні та Копенгагені. Якщо коротко, то на них представник кожної держави мав три хвилини на виступ про те, як вони цінують розвиток України, і далі всі роз’їжджалися.

– Так.

– Що треба зробити, щоб у Торонто не склалося точно такого відчуття?

– Ми намагаємося звести до мінімуму протокольну частину – усілякі вітання. Натомість учасники будуть включені в панельні дискусії, де вони висловлюватимуться по суті, а не просто розповідатимуть, що Україна – це прекрасна держава, яку слід підтримувати.

Також ми підійшли інакше до організації цієї конференції: це буде триденна подія. 2 липня – це день міністерської конференції, а 3-4 липня буде свого роду “Український дім”, націлений на бізнес, на інновації, на представлення України як привабливого сучасного місця, де можна активно співпрацювати.

– Чи є реалістичною ідея так званого “плану Маршалла для України”?.

– В тій формі, в якій про це досі говорили – думаю, що не зовсім, є елемент у плануванні цієї конференції, де ми спробуємо синхронізувати підходи держав-донорів і міжнародних фінансових організацій, щоб якось вивільнити ті кошти, які були колись призначені для проектів в Україні, але протягом останніх років заморожені, з різних причин – часом з української сторони, часом з міжнародної.

Знайти механізм, як їх задіяти – це одна з цілей, які ми собі поставили на конференції. Побачимо, наскільки це нам вдасться.

– А чому власне “план Маршалла” зник з порядку денного?

– Перш за все, для цього потрібно було б мати переобраними всі ключові українські органи влади. А по-друге, бракує впевненості з боку потенційних партнерів, що ті гроші зможуть бути використані не тільки за призначенням, а що взагалі існують інституції і установи, здатні їх повністю засвоїти.

А отже, зараз Україна має показати здатність використати значні міжнародні фонди. Саме для цього ми хочемо створити приклади їх розмороження і використання.

Наш підхід – знайти механізми для того, щоб фінансування проектів в Україні стало справою, привабливою для донорів.

– Що є перепоною для використання наявних донорських коштів?

–З одного боку, час оформлення проектів є настільки довгим, на момент, коли гроші виділяються – пріоритети уже змінюються. Скажімо, якщо у 2011 році хтось думав про розвиток інфраструктури на українсько-російському кордоні, то зараз продовження такого проекту не має великого сенсу.

Інше причина – розстановка пріоритетів з української сторони. Фінансові можливості завжди є обмеженими, то хто перший?

– На яких напрямках реформування України ви порадили би сконцентруватися?

– Мені здається, що зараз треба не стільки повторювати чи придумувати поради, а перш за все послухати, що сказали українські виборці. Над цим повинні замислитися і українська влада, і міжнародні партнери.

Я зрозумів голос виборців таким чином: важливо, щоб ми говорили не про абстрактні реформи і не бюрократичними назвами на кшталт good governance тощо – хоча їх так люблять дипломати, закордонні уряди та міжнародні фінансові установи.

Замість цього реформи та ініціативи варто оцінювати з точки зору громадянина – як вони впливають на життя людини? Тобто є сенс обрати такий громадяноцентричний підхід радше, ніж інституційний чи політичний.

Який зараз відсоток відмов у візі для громадян України?

– Що стосується віз, оформлених у Києві, то я бачу, що за 4 місяці 2019 року 77% заявок були успішно задоволені.

– Тобто є 23% відмов?

– Так. І є покращення цього показника у порівнянні з минулими роками.

Ми не проводимо співбесіди з людьми, які подаються на візу. Що ви впишете в анкету – те і буде підставою для рішення. І якщо ви не зазначили там якісь факти чи доводи на користь того, що вам потрібна віза, з думкою про те, що хтось їх вгадає – то цього не буде.

Причому в нашому розумінні турист має бути саме туристом, а не людиною, яка має бажання трохи підробити під час перебування в Канаді.

Але короткочасове заробітчанство – це не є наша канадська ніша.

При цьому ми, як правило, видаємо 10-річні візи – так само, як і наші американські сусіди.

– На мій погляд, це все одно високий відсоток відмов.

– Бо у нас інші правила у порівнянні, з Шенгенською зоною, де є контроль не тільки за в’їздом, а й за виїздом іноземних громадян. У нас ні реєстрації, ні контролю за виїздом немає.

– Якими, як правило, є підстави для відмови?

– Головне питання – чи має ця особа матеріальні засоби для трансокеанічної подорожі за тими документами, які ця особа представила. Також важливо, чи займалися в минулому близькі і рідні тієї особи нелегальною еміграцією до Канади; чи були візові відмови чи інші проблеми в інших країнах, з якими у нас є угоди щодо обміну інформацією.

Це –основні категорії, через які у людей виникають проблеми з отриманням візи.

– Як можливо змінити ситуацію? Що потрібно зробити в Канаді чи в Україні?

– Мені здається, що відкриття ринку праці для українців в окремих європейських державах  саме по собі здатне змінити міграційні бажання і потоки українців. Нам у Канаді також треба буде взяти це до уваги.

Також у разі, якщо теперішній соціально-економічний розвиток України триватиме, то і рівень відмов буде спадати. Адже рівень безробіття в Україні зменшується, реальна заробітна платня минулого року зросла на 10% і підвищується далі.

Постає питання, як задовольнити бажання молодих людей про тимчасове працевлаштування – щоб набратися досвіду, а не для того, щоб залишитися в Канаді. Для цього ми сподіваємося відновити програму міжнародних молодіжних обмінів. Але для цього Україна має дати згоду на взаємне працевлаштування молодих канадців в Україні.

Сподіваюся, що конференція у Торонто буде стимулом для міністерств з однієї і з другої сторони нарешті вирішити це питання.

– Немає меж досконалості.

–Ну, хіба так. Але наразі ті програми, які ми підтримуємо, вже довели свою ефективність. Це було навчання військових, це реформа поліції, яка тепер, після реформи патрульної поліції, перейшла до складніших матерій – кримінальної поліції, інших підрозділів.

Ми зараз подвоюємо нашу поліцейську місію з 20 до 45 канадських поліцейських, щоб працювати саме в цьому напрямку. Це, до речі, єдина наша поліцейська місія у світі – і вона тут, в Україні. А у виборчий період в Україні були двоє спеціалістів нашої кіберполіції, які працювали з Національною поліцією і з СБУ стосовно кібербезпеки виборчої системи та інших кіберсистем України.

– Канада надає допомогу у тренуванні військових, а ще нещодавно до Одеси заходив канадський військовий корабель. Це сталося у день виборів – очевидно, невипадково.

– Точніше, відразу після дня першого туру виборів. І, до речі, в День сміху. І одесити повністю використали можливість 1 квітня подивитися наш корабель – близько 3 тисяч людей його відвідали.

Ми справді шукаємо практичні й видимі способи, як можна засвідчити свою підтримку Україні. Тому є узгоджена місія, яка включає регулярний захід в українські порти кораблів НАТО, у тому числі канадських.

Як щодо ракетної промисловості?

– Співпраця  звичайно є, дуже цікавий проект, який є нащадком невдалого українського космічного проекту у Бразилії – як відомо, бразильський партнер не захотів його продовжувати (йдеться про космодром “Алькантара”. – ЄП). Тепер канадські інвестори працюють над побудовою космодрому в східній Канаді для ракет виробництва “Південмашу”.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *